Основи теорії розвитку

МікеланджелоІнтуїтивний зміст розвитку

 У природному розумінні розвитком вважається процес позитивних змін, корисних не лише в даній ситуації, але й у можливих майбутніх ситуаціях, змін, які дають збільшення досконалості. Проте, посилаючись на позитивні зміни, необхідно вказати об'єкт, для якого вони позитивні та критерій позитивності. Неочевидним також є поняття досконалості. Як правило, процес розвитку супроводжується ускладненням і збільшенням гармонії, але це необов'язково. Тому ці якості не можуть бути ознаками розвитку. Крім того, сприйняття гармонії суб'єктивне, оскільки обмежений суб'єкт сприймає лише певну проекцію об'єкта і в різних вимірах цієї проекції доходить до різної детальності сприйняття. Так для декого гармонійним круглим об'єктом є абстрактна куля, для декого - м'яч, а для декого - Земля. Неоднозначно сприймається те, чи може вважатися розвитком процес негативних у сприйнятті суб'єкта змін (наприклад, війни, хвороби), які ведуть до збільшення досконалості.

Означення розвитку у Великому тлумачному словнику сучасної української мови, видання 2009 року. Розвиток. Процес, унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого.

У цьому означенні розкривається не зміст процесу, а лише його наслідок. Проте перехід до "вищого якісного стану" можливий не лише внаслідок розвитку, який передбачає наявність внутрішньої дії об'єкта, але й через формування нової якості лише зовнішньою дією. Крім того, можуть бути різні трактування того, що таке якість і який стан вищий, оскільки має бути певний критерій, за яким він вищий.

Інші означення розвитку, які виходять з його природного інтуїтивного розуміння, також потребують уточнення. Проте з таких означень випливають наступні обов'язкові ознаки розвитку: розширення можливостей ефективного функціонування об'єкта; необмеженість в майбутньому часу цього розширення (часова нелокальність); необмеженість обставин, в яких може бути збільшення ефективності, тобто необмеженість властивостей середовища, на функціонування в якому спрямовуються зміни. Структурне вдосконалення, яке є змістом нового якісного рівня, не є обов'язковим для збільшення ефективності, проте воно обов'язково присутнє в розвитку, оскільки без нього неможливе розширення часових і просторових меж пристосування до середовища. Але цей емпіричний висновок потребує теоретичного обгрунтування.

Новий погляд на розвиток виникає з використанням теорії систем (галузь знань на основі філософії та кібернетики), інформатики (спроб практичної реалізації теоретичних розробок з об'єднуючою назвою "штучний інтелект"), поєднання теорії динамічних систем і філософії історії, а також інших досягнень математики і природничих наук. Об'єднання засобів цих галузей, предметом якого є інформація в суспільних системах, здійснює соціоінформатика. Використання понять, тверджень і методів цих галузей дозволяє дослідити (описати й вивести логічно певні твердження) розвиток на мові, яка є частиною мови сучасних технічних і природничих наук, разом з тим, органічно випливає з мови теології та філософії. Тому таке дослідження об'єднує стосовно свого предмету різні світоглядні системи.

Соціоінформаційний погляд на розвиток має наступні особливості. Використовується мова інформатики - мова опису спільних властивостей всіх об'єктів, що можуть впливати один на одного. Основні поняття цієї мови - стан об'єкта, середовище, проекція стану, відображення, цілеспрямована система, цільовий функціонал, алгоритм вибору дії. Застосовується варіаційний (цілеспрямований) підхід на основі філософсько-теологічного положення про те, що всяке створіння має своє призначення. Зміст нескінченності й необмеженості трактується з погляду сучасної математики. Застосовується алгоритмічний опис взаємодії системи та середовища, використовується досвід побудови систем, що навчаються. З кібернетики випливає конструктивне трактування й загальне використання того, що все має свої причини і все дає свої наслідки, дискретна математика дає можливість описувати ці причинно-наслідкові зв'язки для всіх обмежених систем, загальна теорія множин дає розуміння існування нескінченних і неосяжних для сприйняття обмеженими суб'єктами об'єктів й об'єктивних законів, які недоступні для пізнання при певному рівні обмеженості суб'єктів, є пізнаваними лише потенційно й можуть бути пізнаними лише частково, хоча рівень цього пізнання необмежений.

Загальне означення розвитку

Розвиток - нелокальна адаптація обмеженої цілеспрямованої системи до необмеженого середовища.

Зміст термінів у загальному означенні.

Цілеспрямована система (ЦСС) - активна динамічна система, яка виконує дії так, щоб максимізувати певний цільовий функціонал, означений на траєкторіях системи та середовища.

Активна динамічна система - об'єкт, стан якого змінюється в часі й ця зміна може залежати від його попереднього стану, від дій середовища, дій самого об'єкта, а дії цього об'єкта можуть також впливати на стан середовища, який визначає його дії на об'єкт.

Траєкторія об'єкта - послідовність зміни станів об'єкта в часі.

Середовище об'єкта - частина зовнішнього світу, яка безпосередньо й істотно впливає на об'єкт.

Алгоритм цілеспрямованого вибору дії ЦСС передбачає функціонування в певному широкому класі середовищ. Цей алгоритм має певні характеристики, що можуть мінятися системою (вони входять в стан системи і можуть мінятися внаслідок дій системи). Зміною цих характеристик (адаптаційних параметрів) система може досягати більшої ефективності функціонування для конкретного середовища (чи вузького класу середовищ), в якому система функціонує в поточний період.

Адаптація до середовища - зміна характеристик системи для ефективнішого функціонування в певному середовищі.

Локальна адаптація - адаптація системи замість середовища до його обмеженої частини, яка взаємодіє з системою протягом обмеженого проміжку часу, причому можлива наявність інших частин і нерозглянутих властивостей цієї частини, які можуть проявитися в часі та при деталізації, не розглядається. Функціонування системи з локальною адаптацією зводиться до послідовності пошуків локальних екстремумів без врахування інформації про попередньо знайдені й є не прогресивним, а періодичним.

Обмеженість чи необмеженість середовища до системи, а також системи щодо іншої системи означає інформаційну обмеженість чи необмеженість.

 Об'єкт інформаційно обмежений для суб'єкта, якщо суб'єкт може осягнути всі актуальні властивості об'єкта. Осягнення об'єкта полягає у його відображенні з достатньою точністю розділення на інформаційну область суб'єкта. Інформаційні області локальних суб'єктів є обмеженими і в них для відображення окремих об'єктів доступні обмежені зони.

Актуальні властивості об'єкта - ті властивості, які проявляються при видимих (розпізнаваних) наслідках його впливу на інші об'єкти, які є в полі розгляду суб'єкта.

Обгрунтування загального означення

 Загальне означення при адекватному трактування використаних в ньому понять задає всі процеси, які відповідно до інтуїтивного розуміння вважаються розвитком, і не включає жодного з процесів, що не є розвитком. Обгрунтуємо це. Для цього покажемо необхідність всіх використаних в означенні понять (без них процес не є розвитком).

Цілеспрямована система. Необхідною ознакою розвитку є підвищення якості діяльності об'єкта. Ця якість повинна визначатися певним критерієм. Цим критерієм має керуватися сам об'єкт, тобто його діяльність має спрямовуватися на покраження відповідно до цього критерію. Хоча для розвитку можуть бути й зовнішні спрямовуючі дії, проте цілеспрямована участь самого об'єкта необхідна.

Середовище. Чи можливий розвиток ізольованого об'єкта? Не всяке вдосконалення й покращення якості діяльності є розвитком. Реалізація лише запрограмованих в об'єкті можливостей не є розвитком. В розвитку необхідне одержання нових можливостей, яке може відбуватися лише через взаємодію з середовищем, оскільки це одержання має відбуватися ззовні.

Адаптація. Зміна середовища об'єктом без зміни самого об'єкта відповідно до його потреб функціонування в середовищі може означати розвиток частини середовища, а не об'єкта. Зміни, що відбуваються в процесі розвитку спрямовані саме на те, щоб якість функціонування об'єкта була кращою саме через врахування певних властивостей середовища, чи обмеження певного класу середовищ, в яких він функціонує і має функціонувати. Зміни об'єкта, що дають одночасне покращення у всіх середовищах, які може бути розглянуто відповідно до загального означення середовища, неможливі. Адже змістом покращення функціонування є те, що об'єкт здійснює таку дію на середовище, що відповідно до певної властивості середовища його реакція на цю дію веде до покращення стану (чи параметра стану, який виражає якість функціонування) об'єкта. Але для кожної властивості існує протилежна їй властивість. Якщо взяти середовище, в якому буде ця протилежна властивість, то відбудеться не покращення, а погіршення функціонування об'єкта. Може бути вдосконалення об'єкта, яке передбачає використання зміни, розрахованої на певну властивість середовище з можливістю переключення на діяльність без цієї зміни в середовищі з протилежною властивістю. Для цього має бути розпізнавання цієї властивості в середовищі. Але для обмежених систем в необмежених середовищах таке розпізнавання не може бути цілком точним, так що можуть бути середовища, в яких відбувається неправильне розпізнавання, що веде до негативного результату. Крім того, механізм розпізнавання потребує затрат на функціонування і просто його утримування, які можуть бути значно більшими, ніж користь від розпізнавання, що є в середовищах нейтральних щодо даної властивості. Тобто в них така зміна негативна. Через невиправдані затрати не в усіх середовищах доцільно, щоб об'єкт був сильнішим, мобільнішим, мав більші можливості для різних дій. Крім того, неабсолютність принципу "Краще бути сильним і здоровим, ніж слабким і хворим" проявляється в тому, що в середовищах з дуже потужними ворогами сильний і здоровий об'єкт гине через свою активну стратегію, тоді як об'єкт слабкий і хворий заховається і збережеться. Отже, для кожної зміни об'єкта існують середовища, в яких ця зміна для об'єкта негативна. Розвиток передбачає явне чи неявне пізнання раніше незнаних властивостей середовища й використання цього пізнання.

Нелокальна адаптація. Пристосування до середовища може бути розраховане на певний визначений час. Після цього часу зміни, що відбулися під час пристосування, стають непотрібними, оскільки в новому стані середовища вони не ведуть до покращення функціонування об'єкта, й невідомо, чи буде ще колись такий стан, що вони знову стануть корисними. Тому нові зміни нівелюють зміни, одержані під час попереднього пристосування, тобто попередні зміни не залишаються. Адаптація, орієнтована тільки на певний означений час - локальна адаптація. Важливою особливістю змін, що виникають при розвитку є те, що вони цільово незворотні, тобто не передбачають повернення до попереднього стану. Це доцільно (тобто приводить до покращення функціонування) тільки тоді, коли їх використання буде не лише в обмеженому часі. Тобто при розвитку адаптація мусить бути нелокальною в часі. Те, що не передбачається повернення до стану, який був перед адаптаційними змінами не означає, що таке повернення неможливе. Воно може відбутися, якщо середовище зміниться так, що для пристосування до нього будуть необхідні нові зміни, несумісні зі змінами, здійсненими попередньо. Проте в об'єкті (чи, виходячи зі стану об'єкта та його досвіду) не можна передбачить ні часу таких змін середовища, ні того, чи вони взагалі будуть. Тому адаптаційні зміни об'єкта в його розвитку розраховані на невизначений час. Нелокальні адаптаційні зміни, на відміну від локальних, з часом не відкидаються, а залишаються на невизначений час, можливо, вдосконалюючись. Крім часової локалізації адаптації може бути ще й просторова локалізація, тобто пристосування до просторово (як фізичного так і параметричного) обмеженої, а то й звуженої частини середовища, так що покращення функціонування буде тільки тоді, коли об'єкт не виходитиме за межі цієї частини. Адаптація зі звуженням простору є розвитком тільки тоді, коли це звуження нелокальне в часі.

Обмеженість цілеспрямованої системи. Якщо цілеспрямована система має передбачення для всього нескінченного часу свого функціонування, то вона не має потреби в змінах, орієнтованих на невизначений час. Адже тоді вона знає, для якого проміжку часу який стан найкращий, і робить зміни для переходу в такий стан лише для цього проміжку, не залищаючи їх на майбутнє. Розвиток, як поступове вдосконалення, має сенс лише для недосконалої системи. Досконалість в необмеженому часі у світі, що не є повністю періодичним, може бути лише в інформаційно необмеженої системи. А інформаційно обмежена система в необмеженому часі завжди недосконала, тому може бути об'єктом розвитку.

Необмеженість середовища. Якщо середовище обмежене, то при скінченному покращенні адаптації за скінченні проміжки часу система через певний час дійде до повної адаптації, так що дальше вдосконалення не матиме змісту. Цього може не бути, якщо приріст адаптаційного покращення якості функціонування буде необмежено (аж до нескінченно малого) зменшуватися в часі. Проте для інформаційно обмеженої системи це неможливо, оскільки вона не може фіксувати нескінченно малих приростів, адже відношення до таких приростів рівня величини, приріст якої відбувається, нескінченно велике, тому осягнути цього приросту, тобто виявити, чи він є, чи його нема, скінченна система не може. Можна було б розглядати ситуації, коли час припинення адаптації настільки великий, що безперечно перевищує час життя системи. Але цим накладається штучне обмеження на час життя системи, та й тоді для того, щоб не було дуже мало ймовірних, але все ж винятків, середовище мусить бути необмеженим. Процес адаптаційного вдосконалення об'єкта може бути розвитком і при локальності оточуючої його частини, з якою він безпосередньо взаємодіє (без руху об'єкта по середовищу), але з необмеженістю всього середовища. Така необмеженість проявляється у впливі (безпосередньому чи опосередкованому) середовища на цю оточуючу частину. Якщо середовище обмежене, то не буде новизни впливу й динаміка оточуючого середовища може бути тільки циклічною без надциклових трендів, які й визначають напрям розвитку.

 Альтернативні трактування розвитку

 У поданому загальному означенні розвиток трактується, як вдосконалення об'єкта для пристосування до змін середовища зі здійсненням ним певних власних зусиль для такого пристосування. Проте є й інші трактування розвитку: всяке вдосконалення взагалі; реалізація закладених можливостей розгортанням в часі. Ці трактування не враховують взаємодії з зовнішнім середовищем. Саме за рахунок цієї взаємодії з потенційно можливих траєкторій об'єкта вибирається та, яка реалізується. Цей вибір здійснюється об'єктом в кожен момент часу, як вибір дії об'єкта, відповідно до закладених властивостей об'єкта та стану середовища. Вдосконалення ж взагалі може бути без участі самого об'єкта, тобто чисто зовнішнім. Але такий процес називається процесом створення об'єкта іншим об'єктом і не обов'язково є розвитком (хоча й може бути створення об'єкта через процес розвитку, коли творець передбачає активність творіння під час творення). Якщо розгортання закладених в об'єкті можливостей незалежне від стану об'єкта в середовищі, а залежне лише від часу, відбувається в матеріальному світі, то на кожному етапі цього розгортання може виявитися, що матеріал, з якого складається об'єкт, непридатний для змін, передбачених цим етапом. Внаслідок цього процес припиниться. Але поняття розвитку не передбачає можливості його припинення внаслідок внутрішніх чинників (таке припинення можливе лише при руйнуванні процесу розвитку ззовні). Тому таке трактування не відповідає інтуїтивному розумінню розвитку. Вдосконалення з розгортанням закладених можливостей в духовному світі, як і всяке вдосконалення, передбачає появу нових можливостей. Але вони не можуть з'явитися без нової інформації, яка може прийти лише ззовні. Тому це не розвиток, а лише трансформація (переформатування) наявної інформації.

 Відповідність загального означення конкретним прикладам розвитку

 Розглянемо основні приклади, на основі узагальнення яких формується поняття розвитку: розвиток людства, соціально-психологічний розвиток людини, біологічний розвиток живого організму, історично-культурний розвиток народу. Як проекції розвитку людства можна розглядати розвиток релігійних спільнот, науки, техніки, економіки; як проекції розвитку народу - розвиток культури, держави (системи управління). При деяких варіантах трактування розвитку, його прикладами вважають розвиток життя на Землі, розвиток біологічного виду, розвиток територіальної громади. У першому випадку є недостатньо інформації для опису й адекватного розуміння процесу. Адже гаданий процес охоплює час за межами часу спостереження людством, тому замість фіксованих змін використовуються лише гіпотези. Інформація, яку вони дають, йде не від процесу, а від дослідника, й відповідно до логічного аналізу того, що відомо про процес, може підтверджуватися чи спростовуватися. Ця інформація не включає тих істотних властивостей процесу, про які не знає дослідник і тому не може сформувати гіпотез щодо них. Так що наявні окремі елементи але без цілісної картини, тому наявний опис недостатній для того, щоб адекватно трактувати цей процес. Але навіть з наявної інформації видно, що розгортання життя на Землі та еволюція біологічного виду не є розвитком через те, що розвиток передбачає внутрішні цілеспрямовані дії для досягення кращого (відповідно до певного цільового критерію) функціонування об'єкта. У цих же процесах відбуваються тільки зовнішньо запрограмовані позитивні (за зовнішньо заданим критерієм) зміни без внутрішнього хоча б часткового осягнення цільового критерію та вибору дій відповідно до цього осягнення. Різниця живої природи з людством щодо розвитку полягає в тому, що окрема людина, групи людей і через них людство в цілому мають свої уявлення про те, що краще, а що гірше для людства, й можуть цілеспрямовано діяти для досягнення кращого стану. Особини живої природи не мають такого уявлення (відображення певного критерію) щодо природи загалом і свого виду й не діють відповідно до нього. Хоча критерій позитивності власного стану та стану свого потомства вони мають і діють відповідно до нього, проте цільовий критерій для виду не є сумою критеріїв для індивідів, тому особини не можуть цілеспрямовано впливати на еволюцію виду. Для того, щоб поширити поняття розвитку на біологічну еволюцію, треба було б означити його так, щоб вважати розвитком будь-які прогресивні зміни, незалежно від того, чи є цілеспрямована участь об'єкта в цих змінах. Але тоді прийшлося б вважати розвитком процес виготовлення будь-якого виробу, що явно не відповідає інтуїтивному розумінню розвитку. У функціонуванні територіальної громади є цілеспрямовані дії на покращення її стану. Проте невідомо, чи зміни внаслідок цих дій приводять до кращої адаптації в умовах, ширших, ніж ті, які наступають на даний час. Тобто невідомо, чи зміни є дійсно прогресивними - для цього занадто малий час й обмежені умови, тому не спостерігається стійкий перехід діяльності громади на новий якісний рівень, якщо на такий рівень не переходить весь народ.

Дамо досить детальне трактування всіх понять означення розвитку в термінах кожного з основних прикладів.

Розвиток людства. Стан людства визначається станом людей і культурою народів. Способом взаємодії з середовищем визначаються проекції (групи пов'язаних між собою параметрів) стану людини: біологічна, матеріально-речева, суспільна, інформаційно-духовна. Відповідно до природи організації взаємодії між людьми та групами людей в суспільстві визначаються суспільні сфери, в яких групуються параметри стану суспільства: ідеологічна, політична, економічна, культурна. Стан людства змінюється в залежності від минулого стану, змін зовнішнього природного середовища, дій людства, що проявляються через скоординовані й зумовлені зв'язками між людьми дії окремих людей, і впливають також на зовнішнє середовище. Отже, людство є активною динамічною системою. Основна мета людей і народів - самовираження, яке полягає в гармонії й досконалості, досягнутих в результаті діяльності. Забезпечення умов для руху людей і народів до їх мети та досягнення цієї мети є загальною метою людства. Сенсорними проявами мети, тобто ознаками того, що людина, народ наближаються до мети, які безпосередньо сприймаються ними, є радість, слава. Цільовий функціонал (ЦФ) людства, який для кожного стану людства вказує, наскільки добрим є цей стан, виражає природне інтуїтивне розуміння добра і зла й відображає те, наскільки людство наближається до своєї мети. Цей ЦФ виражається через сенсорні прояви мети, наявність засобів й умов для просування до неї, стійкість цього просування, здатність самозбереження. ЦФ людства не формулюється явно, але є засоби порівняння різних станів окремих осіб і народів, а через них і людства загалом, щодо того, наскільки ці стани близькі до мети й наскільки добрими в них є умови наближення до неї. Узагальнюючи ці засоби порівняння можна було б сформулювати цей ЦФ людства. Цілеспрямована діяльність людства проявляться через цілеспрямовану діяльністьокремих осіб і груп осіб, в ЦФ яких входять складові ЦФ людства, а також їх вимушену діяльність, спрямовану структурами, призначеними для реалізації ЦФ людства. Параметрами ЦФ, на підвищення яких безпосередньо орієнтована цілеспрямована діяльність людства, є показники якості життя, що відображають задоволення потреб гармонії осіб з природою і між собою, та засобів для цього, що становлять науковий, технічний, економічний та культурний рівень народів і людства загалом. Характеристиками діяльності, що можуть мінятися системою відповідно до часу, природних умов й обставин, що випливають з досягнутого стану, є принципи й засоби взаємодії з середовищем і між собою та системи знань, наслідками застосування яких вони є, способи організації (цивілізації, ідеології, моральні системи, типи управління), спосіб взаємодії між різними типами організації. Ці характеристики в різних обставинах дають різну ефективність (в сенсі руху до ЦФ) діяльності й у пошуку та прийнятті тих з них, які на даний час можуть бути найефективнішими, полягає адаптація до середовища. Людина є інформаційно обмеженою системою, оскільки вона може зберігати й оперувати лише скінченною кількістю понять чи інших інформаційних об'єктів, тоді як загальна кількість таких об'єктів нескінченна (навіть однієї з найпростіших множин - цілих чисел). Людство оперує з інформацією через людей. Оскільки кількість людей, які живуть на цей час на Землі, і кількість людей, які жили колись, скінченна, то тільки скінченною кількістю інформаційних одиниць може оперувати і все людство. Хоча технічні засоби, які використовуються людьми, значно збільшують обсяги зберігання, передачі й перетворення інформації, але розглядають інформацію та за нею приймають рішення для людства як ЦСС все ж люди, тому технічні засоби не зменшують інформаційної обмеженості людства як суб'єкта прийняття рішень. Крім того, й технічні засоби мають хоча дуже великі, але скінченні можливості оперування з інформацією. Отже, людство є інформаційно обмеженою системою. Середовище людства - видиме матеріальне (матеріальні предмети Землі та космосу), невидиме - духовне. Зміст останнього неочевидний і щодо нього є різні уявлення. Проте менш дискусійним є факт його існування, що проявляється в формуванні обставин, які при детермінуванні лише матеріальними чинниками і випадковому збігу були б неймовірні. У взаємодії з середовищем функціонує людство, зазнаючи його впливу і впливаючи на нього. Середовищем, в якому функціонує людство, є Всесвіт, просторова величина якого у трактуванні людством збільшується по мірі пізнання його та його впливу на людство. Причому в розумінні людства відбувається збільшення й величини тієї частини Всесвіту, яка безпосередньо впливає на людство, оскільки по мірі розвитку людства доводиться враховувати вплив деделі дальших об'єктів. Це є першою ознакою необмеженості середовища, в якому функціонує людство. Хоча зараз вважається правильним припущення про просторову скінченність матеріального Всесвіту, але і в цьому припущенні відсутня означена межа, яку при точнішому розгляді не можна було б розширити. Навіть найвіддаленіші об'єкти можуть істотно впливати на людство (хоча б інформаційно). Цей вплив може бути істотним навіть при великій часовій тривалості його передачі. Але основною ознакою необмеженості середовища є його континуальність - необмеженість поділу, нескінченна можливість уточнення його стану. Прикладом великого значення цього, тобто того, що поглиблення розгляду до мікрооб'єктів є корисним, стали нанотехнології. Відкрите квантовою механікою квантування матерії й енергії зовсім не означає дискретності світу, оскільки хвильова функція означена на просторово-часовому континуумі й сама є гіперконтинуальним об'єктом. Актуальна нескінченність духовного світу випливає з необмеженості множини можливих понять, які можна засобами логіки означити на основі навіть скінченної множини базових понять, й використовувати їх. Зміни в стані людства, що трактуються, як розвиток, дають пристосування не лише до певної конкретної ситуації чи до передбачуваного набору ситуацій, а можуть бути корисними для необмеженого набору істотно різних ситуацій, більшість з яких ніколи не реалізується, але які саме реалізуються,- невідомо. Часто такі зміни були корисні в ситуаціях, що ставалися, але відповідно до знань попереднього часу вважалися неймовірними, крім того, в цих ситуаціях проявлявся вплив частини середовища, про яку людство раніше нічого не знало. Тобто така адаптація людства нелокальна. Так, відкриття електичних явищ привело до використання людством в своїх цілях середовища електормагнітних хвиль, про існування якого людство раніше не знало. Про наявність нелокальних адаптаційних змін в діяльності людства, що відображають його прогрес, свідчить те, що деякі зміни, що відбулися, вже ніколи не відкидаються, тобто нема повернення до стану без цих змін. Отже, розвиток людства цілком задовольняє дане означення розвитку.

Соціально-психологічний розвиток людини. Стан людини включає як фізичні, біологічні, психологічні, соціально-інформаційні характеристики для поточного моменту часу, так і середні за часові проміжки природного періодизму рівні, навколо яких змінюються ці характеристики, інші параметри таких змін, властивості дій на середовище і сприйняття середовища, а також духовний світ людини з усієї наявною у неї й оціненою нею інформацією, загальними цільовими та безпосередньо мотиваційними установками, засобами логічного, інтуїтивного, емоційного сприйняття, розгляду й вираження. У зв'язку з дуже великою кількістю різнопланових властивостей людини звичайно розглядаються лише окремі проекції стану людини й параметри, що є показниками стану в цих проекціях. Виходячи з того, що деякі властивості людина має від природи й у взаємодії з нествореною нею природою, деякі - через використання речей, створених суспільством для забезпечення різних аспектів життєдіяльності, деякі - відображають взаємодію людини з іншими людьми, групами людей та суспільством загалом, а деякі пов'язані не з предметами матеріального світу, а з чинниками, узагальненнями, проектами й образами об'єктів, то всю сукупність параметрів стану людини можна розділити на природно-біологічні, матеріально-речеві, суспільні, інформаційно-духовні параметри. Таке розділення відображає 4 найзагальніші проекції місця людини та її діяльності в світі. Стан людини залежить від її минулих станів, зовнішнього природного і суспільного середовища, та її інстинктивних чи осмислених дій, що впливають на неї та зовнішнє середовище. Тому людина є активною динамічною системою.

 Мета людини задається зовнішніми морально-ідеологічними установками, природним розумінням добра і зла й прагненням до відчуття радості, задоволення від свого стану й стану оточення. У зв'язку з особливістю цілеспрямування кожної людини на її місці й неосяжності конкретної сукупності таких цілеспрямувань, конкретизоване повне формулювання цільового функціоналу людини загалом у параметрах стану людини локально неможливе. Але можливе загальне й проекційні формулювання цільового функціоналу людини. В Об'явленні задається ціль людини: служити Богові. Конкретний напрям цього служіння одержується на кожному місці в кожен час від Нього при бажанні та вмінні Його слухати. Проте задання цього відбувається не тільки на поточний момент і в поточному місці, а на певний проміжок часу й для певної сукупності місць та осіб на цих місцях. Тому даються й формулюються з досвіду й конкретніші цільові формулювання, але вони не можуть претендувати на абсолютність і всезагальність. Крім того, даються загальні спрямовуючі формулювання стосовно способу руху до цілі, який дає адекватніше розуміння й непомильніший рух. Таким є задання цілі: Бога любити і Йому єдиному служити. Воно задає мотив й обмеження від сторонніх напрямів. Проекційні задання можуть бути як за сферами діяльності, так і способами оцінки наближення до цілі. З давніх часів проекціями цілі за способом сприйняття руху до неї були радість, здоров'я, мир. Причому в різних народів основними були різні проекції (це, зокрема, проявлялося в змісті висловів вітання). Разом з тим через широке трактування понять, вони майже ідентичні, тобто виявляється узагальнена повнота кожної з цих проекцій. Так, радість є ознакою для суб'єкта позитивності результату його діяльності у всіх сферах. Здоров'я, духовне, душевне, фізичне, є передумовою (а при поєднанні в усіх трьох цих значеннях й запорукою) успішної діяльності. Мир, як стан гармонійного співіснування в усіх сферах - фактичний результат діяльності. Ці проекційні задання цілі однопараметричні.

 Але можливі й потрібні також багатопараметричні цільові критерії. Вони обмеженіші, оскільки грунтуються на певних способах розкладання загальної цілі на підцілі, а кожен з таких способів виділяє окремі властивості загальної цілі більше, ніж інші рівноважливі з ним. Тому такі конкретизовані багатопараметричні задання цілі не можна ставити вище від загальних, даних в Об'явленні, чи навіть нарівні з ними. Проте в конкретних обставинах і для конкретних тематичних сфер вони можуть бути необхідними. Логічним вираженням цільового критерію через кілька параметрів є окремий розгляд цілі й оцінки результату діяльності в кожній зі сфер діяльності людини: природа, речі, суспільство, духовне. Засоби, які формуються в одній сфері, використовуються при діяльності й в інших сферах. Але дії на покращення цих засобів є передовсім діями в окремих сферах, тому стан цих засобів і якість потенційних результатів їх застосування оцінюються окремо: стан тіла, стан контакту з матеріальним середовищем, стан контакту з суспільним середовищем, стан контакту з духовним світом. Ці параметри дають об'єктивний 4-параметричний критерій зовнішньої оцінки стану особи. Але при організації своєї діяльності особа, як ЦСС, вуикористовує внутрішній критерій, для параметрів якого є способи оператавної оцінки. Стан свого тіла та стан взаємодії з матеріальним середовищем оцінює сама особа, оскільки відповідні об'єкти (тіло, матеріальний світ) не є суб'єктами, що можуть давати узагальнені оцінки. Суспільство є таким суб'єктом, тому стан взаємодії з суспільством оцінюється як особою, так і суспільством. У контактах з духовним світом, які через велику широту впливу духовних об'єктів (узагальнення стосуються для об'єктів територіально й тематично віддалених між собою) не локалізуються до обмеженого середовища, людина не може сама оцінити якості своєї взаємодії, тому така оцінка дається тільки ззовні. Таким чином, для суспільної сфери виявляються 2 оціночні параметри: суб'єктний - впливу й об'єктний - суспільної оцінки. Але суб'єктні оціночні параметри взаємодії з матеріальним і суспільним середовищем, яка проявляється у впливі на ці середовища, подібні, тому їх можна об'єднати в один параметр впливу за волею особи, що відображає владу над природою і над суспільством. Таким чином, виходить 4-параметричний цільовий критерій стану особи: стан тіла, впливовість (влада), суспільне сприйняття (повага), виконання свого завдання (самореалізація). Це актуальні цільові параметри, вони безпосередньо відображають різні проекції мети, на яку спрямовується діяльність людини, але для різних осіб в загальному цільовому функціоналі вони мають різну вагу. В різні моменти часу є різні можливості збільшення цих параметрів, причому ці можливості визначаються не лише зовнішніми обставинами, але й певними внутрішніми передумовами. Такі внутрішні передумови в типових суспільних обставинах описуються узагальненими потенціальними параметрами: гроші, сила, авторитет, знання. Потенціальні цільові параметри не є абсолютними цілями - не завжди вони переходять в актуальні, тому порівняно з актуальними мають нижчий цільовий пріоритет,- але для прогнозу актуальних параметрів у цілеспрямованій діяльності вони використовуються разом з актуальними, як складові цільового функціоналу.

 У зовнішньому заданні актуальні параметри мають різну важливість, вона зростає від першого (стан тіла) до четвертого (самореалізація), який узагальнено задає призначення людини, а інші є частковими індикаторами виконання призначення та засобами для цього. У діяльності людини та суспільства параметри однаково потрібні, їх сукупність відображає досконалість. Потенціальні параметри в нормально організованому суспільстві становлять єрархічний ряд цінностей: наявність вищого параметра дає можливість одержати необхідну кількість нижчого (знання має давати авторитет, авторитет – силу, сила – гроші), тоді як нижчий параметр не можна автоматично перетворити у вищий, а тільки через дії з певними зусиллями. Деталізуючи параметри 4-параметричного критерію, виділяючи різні аспекти їх вираження, будується 10-параметричний ЦФ людини, який інтуїтивно використовується для самооцінки: фізичний стан; матеріальний стан; емоційний стан; досягнення результатів у діяльності; вплив на процеси; ефектне суспільне сприйняття дій; виділення з загалу через унікальність; стан близького суспільного оточення; стан дальшого суспільного оточення; загальне відчуття позитивності стану й процесів у світі. Людина володіє природними способами інтуїтивної порівняльної оцінки кожного з параметрів - може робити порівняння різних станів стосовно того, який параметр у якому стані більший. Узагальнення цього дозволяє будувати оціночні кількісні шкали станових параметрів. Сума цільових параметрів, взятих з вагами, що задають значимість кожного з параметрів для конкретної особи, є ЦФ особи. Діяльність особи спрямована на збільшення цього ЦФ, отже, людина є цілеспрямованою системою.

 Цілеспрямована діяльність людини полягає у здійсненні нею таких дій (духовно-інформаційних, фізичних над собою, природним і речевим середовищем, суспільних), які відповідно до прогнозу, виконаного на основі інформації, яка є в неї, наявними в неї методами прогнозу, ведуть до збільшення ЦФ. Якість цілеспрямованої діяльності, тобто швидкість збільшення ЦФ внаслідок цієї діяльності, залежить від набору дій, які може виконати особа, та правильності прогнозу для найкращого вибору поточної дії з цього набору. Набір можливих дій і методика прогнозу наслідків дій становлять спосіб цілеспрямованої діяльності людини. Різні особи в різний час мають різні способи цілеспрямованої діяльності. Якість діяльності зростає, тобто людина прогресує, якщо покращується спосіб її діяльності, тобто вона набуває здатності робити ефективніші дії й адекватніший прогноз наслідків дій. У різних умовах можуть виконуватися різні дії, різні середовища по-різному реагують на дії, для різних умов застосовні різні моделі для прогнозу змін внаслідок дій. Отже, спосіб діяльності, що ефективний в одних умовах, може бути неефективним в інших умовах. Адаптація людини до середовища полягає в оволодінні таким способом дії, який ефективний у даному середовищі, тобто веде до найбільшого росту ЦФ.

 Як показано при розгляді розвитку людства, людина є інформаційно обмеженою системою. Крім того, як і кожен об'єкт матеріального світу, людина просторово обмежена, енергетично обмежена й обмежена в часі через обмежену швидкість виконання дій і швидкість мисленних дій для прогнозу. Потрапляючи на певний час в певне середовище, чи готуючить до цього, людина може оволодівати вмінням виконувати певні дії, потрібні в цьому середовищі, і вчиться прогнозувати наслідки дій в ньому Якщо така зміна способу діяльності ефективна тільки в цьому середовищі і не веде до покращення діяльності в інших середовищах, в які людина може потрапити пізніше, то ця зміна є локальною адаптацією до середовища. Оскільки людина має обмежені часові, прострові, матеріальні, інформаційні ресурси, то використання їх для локальної адаптації до одного середовища може вести до недостатності ресурсів для адаптації до інших середовищ. Фізичне зміцнення, духовно-моральне зростання людини, здобуття знань і вмінь, суспільного становища передбачає покращення якості діяльності людини не на певний конкретний період часу, не для конкретної ситуації чи для обмеженого набору ситуацій, а для всього життя в різних передбачуваних і непередбачуваних життєвих обставин. Більше того, Християнство й інші релігії вчать, що з використанням талантів і добрих якостей, яких набуває людина, вона своєю діяльністю здобуває заслуги для спасіння і благодаті вічного життя. Тобто таке набуття добрих якостей протягом життя людини, які покращують її діяльність на необмежений час є нелокальною адаптацією до змінного середовища.

 Через локальність людини, обмеженість її ресурсів й особливості зовнішніх умов у різні періоди життя, зростання, тобто нелокальна адаптація, людини в різних аспектах відбувається з різною швидкістю. Більше того, посилення можливостей (адпаційних, можливостей діяльності) в одних аспектах може супроводитися послабленням - в інших. Так, з віком зменшуються фізичні можливості людини, можливості пересування і сприйняття інформації, але досвід значно збільшує ефективність використання наявних можливостей. При цьому життя людини передбачає постійне загальне зростання, яке проявляється в переході до зростання тих параметрів діяльності, які відновідно до зовнішньо заданої єрархії параметрів є важливішими. В самооцінці людини це відображається зміною внутрішньої пріоритетності цільових параметрів - від стану тіла і влади до суспільного сприйняття і виконання завдання, в об'єктивній оцінці - від фізичного, матеріального стану до суспільного і духовного. Необмеженість середовища, в якому проживає людина випливає з необмеженості середовища, в якому існує людство (див. аналіз розвитку людства). Отже, життя людини, якщо його трактувати не лише в біологічній, але й у соціальній і психологічній площинах, цілком підлягає під подане означення розвитку.

 Біологічний розвиток живого організму. Функціонування організму описується параметрами його біологічного стану. Кожен організм має певне місце в природному середовищі, певні закладені в його природі завдання, які він виконує на кожному етапі своєї життєдіяльності (формування, харчування, ріст, розмноження, передача в середовище матерії, енергії й інформації). Крім біологічних параметрів, які описують життєдіяльність, стан організму, як і кожного матеріального тіла, включає також фізичні та хімічні параметри. Біологічні параметри описують взаємодію між собою різних частин і систем організму, а фізичні та хімічні параметри мають особливе значення при взаємодії організму з середовищем. Живий організм може функціонувати тільки обмінюючись матерією й енергією з середовищем. Під час цього обміну відбуваються зміни стану, спричинені процесами всередині організму, що впливають на середовище, тобто дії організму на середовище, і зміни стану середовища, викликані процесами в ньому, що впливають на організм, тобто дії середовища на організм. Внаслідок змін фізичних і хімічних параметрів, викликаних діями середовища, змінюються і його біологічні параметри, у свою чергу, біологічні параметри впливають на дії організму на середовище. Отже, організм є активною динамічною системою стосовно фізичних, хімічних і біологічних параметрів стану.

 З середовищем взаємодіють, причому з можливим впливом внутрішніх процесів різної природи на параметри, через які відбувається взаємодія, не тільки організми, але й неживі об'єкти. Але неживі об'єкти без спеціально організованих систем ініціювання дій (з зовнішнім закладенням якимись іншимиактитвними динамічними системами механізмів, які роблять ці об'єкти засобами виконання дій цих систем, тобто їх інструментами) не є активними динамічними системами. Адже ні безпосередні, ні відкладені (накопичення потенціалу з пороговим стартом) реакції на середовище не є діями. Дії об'єкта - такі зміни деяких параметрів стану, що впливають на інші параметри стану об'єкта і на стан зовнішнього середовища, які безпосередньо викликані не зовнішнім середовищем, а такими процесами, що відбуваються в самому об'єкті, інформаційна складність(кількість інформації, що описує їх)яких перевищує інформаційну складність безпосередньої взаємодії. Будь-яка зміна має певну детермінацію, тобто сукупність причин (інших змін, тобто подій), що привели до неї. Глибинадетермінованості зміни означає інформаційну потужність закономірностей (складність опису об'єктивних законів), що привели до неї. Предметна, просторова й часоваширинадетермінованості події означають відповідно потужність сукупності об'єктів, ширину діапазонів змін їх параметрів, тривалість часового проміжку, на якому відбулися ці зміни, що спричинили подію. Відмінність між дією і реакцією: глибина й ширина детермінованості дії перевищують відповідно детермінаційну глибину поточної (в рамках природних процесів, що відбуваються на цей час) взаємодії і характерний час взаємодії в цих процесах та обсяг ближнього середовища (множини поточно взаємодіючих об'єктів) поточної взаємодії, а реакції - не перевищують.

 Відповідно до природи організму для нього існують певні оптимальні стани й режими, які означають досконале функціонування. Є певні ознаки цих станів і наближення до них, які організм може сприймати, і це сприйняття впливає на те, які дії і в який час виконуються організмом. Якість стану організму означає рівень наближення до оптимального стану, в якому можливе найкраще виконання організмом свого завдання на своєму місці. Відображення цієї якості через ознаки, які може сприймати організм, є його цільовим функціоналом. Тобто, цільовий функціонал організму - зважена сума сукупності параметрів, які він сприймає, як ознаки доброго функціонування. У певні моменти часу ЦФ чи його наближення (зокрема, окремі ознаки) подаються в систему запуску сигналу виконання дії. Механізм цілеспрямованої дії полягає в тому, що формуються і даються такі сигнали для запуску таких дій, які відповідно до наявної в організму інформації про сам організм, середовище, закономірності їх зміни й взаємодії, а також рівня досконалості використання цієї інформації, ведуть до стану організму з найбільшою величиною ЦФ. Оскільки кожен живий організм має такий механізм, то кожен живий організм є цілеспрямованою системою. Коли організм потрапляє з одного середовище в інше, то для нього оптимальними є інші дії. Механізм цілеспрямованого вибору дій може бути здатним чи не здатним визначити ці дії. Якщо він не здатний до цього, то для успішного функціонування організму в новому середовищі має бути його зміна (вдосконалення) так, щоб він зміг їх визначити. В цьому вдосконаленні полягає адаптація організму до середовища. Має бути спеціальний механізм такого вдосконалення. Такий механізм може бути в організмі запрограмований, але не на всі можливі випадки, оскільки таких випадків більше, ніж може передбачатися в обмеженій програмі. Якщо трапляється випадок, якого нема в заданій програмі дій, треба доповнити програму. Але адаптаційні зміни мають бути такими, щоб організм виконував правильні дії і при поверненні в старе середовище, а також для проміжних за властивостями середовищ. Ця умова є умовою нелокальності адаптації. Обмеженість організму й необмеженість середовища, в якому він існує, очевидні. Отже, якщо при функціонуванні організму відбуваються нелокальні адаптаційні зміни, то його життєдіяльність підпадає під означення розвитку. Адаптаційні зміни мають бути корисними, тобто давати ріст ЦФ. Проте в старіючого організму нема росту ЦФ. Але діяльність старіючого організму корисна для виду та біологічного середовища, тому в час старіння має особливе значення та частина цільового функціоналу організму, яка описує його позитивний вплив на вид і середовище (такий вплив стає основним завданням організму). Для вірусів і деяких найпростіших організмів підсистеми взаємодії з зовнішнім середовищем занадто прості для того, щоб забезпечити нелокальну адаптацію. Але для цих організмів є достатні механізми координації всередині їх колоній. Тому в цих випадках розвиток відбувається не на рівні окремих організмів, а на рівні їх колоній.

 Історично-культурний розвиток народу. Стан народу, як і стан людства загалом, описується параметрами стану в ідеологічній, політичній, економічній, культурній сферах. Ці параметри відображають досягнутий рівень і потенціал (ресурс) для дальшого збільшення досконалості функціонування для виконання зовнішнього (вклад у світову культуру й історію) та внутрішнього (найкращі умови самореалізації кожної особи) завдання та спосіб виконання такого завдання. Народ є органічним (реально існуючим в світі) об'єктом, оскільки має цільову, структурну, функціональну, субстрактну єдність. Субстрактом народу є люди, тому субстрактна єдністьозначає наявність генетичних, психологічних, культурних ознак належності індивіда до народу. Генетичні ядра народів (по крайній мірі в національно-ідеологічній міфології) походять від окремих людей, народ будує свою діяльність за зразком діяльності людини, через людей і задля потреб людей. Тому народ є образом людини. Цілком природним є антропоморфічний опис народу з наділенням його ознаками і функціями людини. Проте параметри народу не такі, як параметри людини, хоча є функціональні аналогії між ними. У всіх проекціях стану, крім природної, людина описується лише, як ціле, для суспільства ж у всіх проекціях діяльність цілого описується разом зі способом взаємодії між частинами й між окремими одиницями. Дії народу проявляються через дії осіб, що координуються певними неформальними чи формалізованими (наприклад, державними) структурами. Мета й результат цих дій істотні для всього народу. Для їх реалізації використовуються ресурси народу; навіть ті з них, які чисто індивідні (наприклад, твори мистецтва), здійснюються в суспільному середовищі, сформованому народом. Стан народу залежить від минулого стану, змін зовнішнього (природного й суспільного, тобто міжнародного) середовища, дій народу. Отже, народ, як і людство, є активною динамічною системою. Параметри рівня виконання зовнішнього і внутрішнього завдання народу є цільовими параметрами, параметри способу цього виконання - формові параметри, якими народи відрізняються між собою. На цільових параметрах будується ЦФ народу, що показує якісний рівень стану, в якому перебуває народ. Для цілеспрямованого вибору дії використовуються суспільні структури, які стимулюють такі дії осіб та груп осіб, які корисні для всього народу, тобто ведуть до збільшення його ЦФ. Отже, народ є цілеспрямованою ситемою. Адаптація народу до природного й зовнішього суспільного (міжнародного історичного) середовища полягає в суспільному спрямуванні діяльності груп і окремих осіб відповідно до змін, що відбуваються. Зокрема, таке спрямування включає: підтримку тих напрямів суспільної діяльності, які найбільше потрібні на даний час; спрямування яскравих талановитих осіб на найважливіші проблеми; обмеження використання ресурсів на вирішення малоактуальних завдань. Така адаптація міняє характеристики діяльності ідеологічних, законодавчих, управлінських, економічних, культурних структур, що діють в суспільстві. Внаслідок адаптації змінюються форми діяльності, але тими ж залишаються цілі, на які ця діяльність спрямована. Цільові параметри народу найбільше зростають, коли знайдено найкращий режим пристовування до поточних умов, при стійких формових параметрах. А під час адаптації, коли виявляється неоптимальність відповідності форм діяльності поточним умовам, цільові параметри зростають менше, а то й спадають, натомість відбувається велика зміна формових параметрів. Так що цільовий рух й адаптація йдуть нерівномірно, а відбувається чергування періодів переваги цільових і формових змін. Через обмеженість ресурсів і доцільності їх пріоритетного спрямування або на рух вперед, або на зміну, таке чергування відбувається і в інших локальних ЦСС, але через співмірність тривалості періодів чергування (від кількох років до кількох десятиліть) з етапами життя людини, для народів таке чергування помітне особливо виразно. Адаптація народу до нових умов не відкидає попереднього досвіду, не робляться зміни, які йому суперечать. Тому адаптаційні зміни передбачають і діяльність в умовах подібних, до тих, які вже були. Відбувається збагачення культури в ширшому й глибшому відображенні різних життєвих обставин народу. Отже, не заміна чи забуття культури й історичного досвіду, а їх збагачення, означає нелокальність адаптації народу до поточних обставин. Обмеженість народу як системи випливає з того, що він складається зі скінченної кількості людей, що є обмеженими системами. Необмеженість середовища для окремих народів, як і для людства загалом, визначається інформаційною необмеженістю духовного середовища і матеріального Всесвіту Отже, історично-культурна діяльність народу задовільняє всім умовам, поданим в означенні розвитку.

Розвиток науки, як наукове пізнання світу людством

Особливою формою розвитку є пізнання. Ця форма розвитку є складнішою, ніж інші, й особливо важливою через її значення в суспільному прогресі. Тому розглянемо детальніше цю форму розвитку на прикладі наукового пізнання.

 Наука є способом пізнання світу людством, тобто відображення співвідношень між частинами світу на певних об'єктах, що є носіями цієї інформації про світ, з яких вона доступна для використання. У первинному й загальному відображенні такими носіями є люди, відображення відбувається через свідомість людей. Для збільшення надійності збереження і розширення можливостей передачі й оперування додатково використовуються інші носії. Відображення світу людством є відображенням цілого частиною. Через скінченність людства й інертність передачі інформації в ньому таке відображення має обсягову й операційну інформаційну обмеженість - воно включає не все, що описує світ, і не в кожен момент можна використати те, що є в ньому. Тому виникає задача оптимального відображення - включити у відображення все первинне, з якого виходить похідне, й не включати похідного, якщо є спосіб його швидкого одержання з первинного; включити те, що найважливіше для людства, має на нього найбільший вплив, і не включати неважливого. Суть відображення світу людством - позначення частин світу і співвідношень між цими частинами. Способи відображення визначаються обмежувальними властивостями складових відображення- об'єктів-образів (частин, на які декомпоновано світ при відображенні), співвідношень-образів (між цими об'єктами), кількості об'єктів і співвідношень, які можуть одночасно розглядатися й взамозв'язки яких в цьому розгляді враховуватися. Кожна з цих складових у відображенні може бути обмеженою чи потенційно необмеженою. Обмеженість дає визначеність, але встановлює межу в русі до більшої адекватності. Необмеженість не має цієї межі, так що глибина адекватності настільки велика, наскільки дозволяють поточні можливості, але нема чіткої визначеності й можливе неоднозначне сприйняття при суб'єктній і часовій передачі образів. Відповідно до комбінацій обмеженості - потенційної необмеженості в складових відображення, різні способи відображення світу можна позначити формулою оAсBкC, де о,с,к - позначення складових (об'єкти, співвідношення, кількості), A,B,C - обмежувальні властивості відповідних складових, що приймають значення 0 (обмеженість) чи 1 (потенційна необмеженість).

Розглянемо способи відображення світу та їх властивості.

Світоглядне відображення має формулу о1с0к0. Воно розглядає загальні (необмежені, без означення) частини світу, обмежені (дефініційовані, однозначно задані) співвідношення між ними, з обмеженою кількістю частин (об'єктів) і співвідношень. Об'єктами є неозначувані поняття з необмеженими властивостями, так що на кожному етапі розгляду може долучатися нова властивість, яка раніше не бралася, але яка об'єктивно є в світі. Через обмежену кількість необмежених об'єктів світ може розглядатися в цілому, його повнота й нескінченність міститься в повноті й нескінченності частин. Світоглядне відображення дають релігії, філософія.

Формула наукового відображенняо0с0к1. Воно розглядає обмежені частини світу, оскільки в наукових означеннях однозначно задаються об'єкти з обмеженою кількістю базових властивостей. Обмеженими є і співвідношення, бо вони також означуються обмеженою кількістю властивостей. Але в науковому відображенні необмежена кількість частин світу, які по-різному можуть розглядатися - у різних тематичних проекціях. Це відображення відкрите, тобто в ньому дозволяються нові погляди і нові теорії. При цій необмеженій кількості частини відображення несуперечливі і можуть об'єднуватися в єдину наукову картину світу, яка постійно доповнюється. Поглиблення розгляду об'єктів, що мають обмежене означення, яке не допускає поглиблення, відбувається через нові тематичні погляди, в яких ці об'єкти мають інші тематичні означення, що не повинні суперечити попереднім.

Формула о1с1к0 задає відображення світу в творах мистецтва. У мистецькому відображенні необмежені частини - об'єкти можна описувати і розглядати як завгодно детально. Необмежені співвідношення, оскільки в одному творі мистецтва можна подати будь-які співвідношення, які є в світі. Але через матеріальну обмеженість часу і простору сприйняття творів мистецтва, обмежена кількість об'єктів, які кожен з них може містити. Різні твори мистецтва не становлять єдиного відображення. Але необмеженість кількості самих цих творів дає постійне збільшення широти охоплення й різноманітності поглядів на світ, що подаються в творах мистецтва.

Досвід діяльності веде до формування локально досконалих і гармонійних спрособів поведінки людей і груп людей в різних суспільних системах. Такі способи поведінки становлять культури цих суспільних систем. Оскільки вони формуються у взаємодії з світом, сприйнятті світу й врахуванні властивостей світу, культури є відображенням світу. Культурне відображення розглядає необмежені частини світу, необмежені співвідношення, необмежену кількість об'єктів, тобто його формула о1с1к1. Адже діяльність суспільної системи потенційно необмежена в просторі, часі, глибині, детальності. Але через необмежений спосіб відображення необмеженого світу обмеженою системою особливостями такого відображення є поверховість, великий час сприйняття, неоднозначність і неповнота його передачі.

Оскільки з 2 бінарних станів (обмеженість-необмеженість) для 3 складових (об'єкти, співвідношення, кількість) може бути 8 варіантів, то крім цих 4 способів у такій класифікації має бути ще 4 способи відображення.

Відображення з формулою о0с1к0 існує. Ним є спорт. Обмеженість об'єктів - спортсменів і спортивних знарядь,- реалізується через обмеженість правил кожного з видів спорту. Необмеженість співвідношень відповідає розмаїттю способів дій об'єктів у межах правил. Кількість об'єктів обмежена, оскільки обмеженим є акт відображення - спортивне змагання, що задається відповідно до правил. А різні змагання різних видів спорту, подібно до творів мистецтва, не становлять єдиного відображення. Але, як і мистецтво, спорт допускає необмежене вдосконалення.

Формула о0с0к0 виходить з обмеження наведених вище способів відображення з однією необмеженою складовою. Таким чином зі світогляду виходить схоластика, з науки - технологія, зі спорту - комп'ютерні ігри (крім логічних). Ці способи неадекватні як відображення, бо не мають основи для вдосконалення, не можуть пристосовуватися до світу і таким чином не враховують ключової властивості світу - його мінливості.

Формула о1с0к1 задає сукупність світіглядів, синкретизм. Така спроба відображення розпадається через нецілісність. Потужність множини співвідношень недостатня для єдності такого псевдовідображення.

Формула о0с1к1 означає зняття зі спортивного змагання обмеженнь простору, часу й можливість зміни правил по ходу змагання. Це гра без правил. Вона відображає стан суб'єкта, який керує такими діями, а не стан світу.

Отже, за наведеною схемою виділяється 5 способів відображення світу.

Відповідно до обмежувальних властивостей, наука, порівняно з іншими способами відображення суспільством світу, дає найбільшу комунікаційну узгоджену локальну адекватність. Тобто, наукова інформація, передана від однієї суспільної системи іншій, системою-приймачем може сприйматися і використовуватися настільки ж адекватно стосовно світу, який вона відображає, як системою-передавачем. Комунікаційна адекватність світогляду більша ніж науки, оскільки загальні закони світобудови можуть передаватися й прийматися в цілому, в однаковій повноті для всіх часів, без послідовних наближень, як в науці. Але ця адекватність нелокальна, оскільки забезпечується не лише засобами, наявними в локальній системі (суспільстві чи його частині), а через зв'язок з Надсистемою, який дає однакове природне розуміння різними особами неозначуваних понять. Тому що для локальної особи цей зв'язок неповний, світоглядна інформація неоднозначно сприймається різними особами щодо тих предметів, про які ці особи мають різне уявлення. В науці використовуються тільки явно означені властивості об'єктів, у світогляді - і ті властивості, які явно не означені. Отже, саме наука дає знання загальнодоступного використання, які найширше інструментально застосовуються людством в процесі його розвитку.

Суспільне пізнання полягає в доповненні суспільного інформаційного середовища, яке складається з інформаційних одиниць, до яких мають доступ члени суспільства, та носіїв цих одиниць і засобів цього доступу. При науковому пізнанні основними інформаційними одиницями є твердження. Наукове пізнання грунтується на спрощенні(формалізації) і структуруванні (декомпозиції)процесів, що відбуваються в світі, ситуацій, з яких складаються ці процеси, й об'єктів, які беруть в них участь. Формуються терміни, на мові яких формулюються твердження, що описують певну сукупність процесів, ситуацій, об'єктів. Науковими методами виявляються твердження, які вважаються істинними, тобто адекватними реальним співвідношенням в світі. За цими методами істинністьпостулюється фіксуванням чи узагальненням емпіричних даних або встановлюється виведенням з тверджень, істинність яких вже виявлено, за такими правилами виведення, коректне використання яких ніколи не давало суперечностей між твердженнями, виведеними як істинні. Виявлені науковими методами істинні твердження разом з цими методами та їх носіями утворюють наукове інформаційне середовище. Суспільним суб'єктом, який формує й постійно доповнює наукове інформаційне середовище, тобто тобто цілеспрямованою системою, яка творить науку, є суспільна система, яку можна назвати світова наукова спільнота (СНС). СНС - підсистема людства, разом з тим, вона об'єктивно є окремою системою, яка має своє місце й своє завдання в надсистемі та свої засоби для виконання цього завдання, які відмінні від місць, завдань і засобів інших частин людства. Ця система має функціональну єдність у своїй діяльності, єдиний для всієї підсистеми механізм функціонування, єдину інформаційно-інструментальну базу, якою є наукове інформаційне середовище. Людство для СНС є частиною зовнішнього середовища. Для означення стану світової наукової спільноти треба розглянути структуру й характеристики наукового інформаційного середовища, як основного результату діяльності СНС. Наукове інформаційне середовище включає засоби передачі та зберігання інформації, і саму структуровану й розподілену інформацію, що представляє твердження, які є змістом відображення різних частин і властивостей світу. Вся сукупність цих тверджень, які предметно й логічно пов'язані між собою, становить єдиний інформаційний об'єкт, елементи якого при різних формах подання однозначно задають зміст співвідношень між об'єктами світу, тобто мають семантику, яка грунтується на природному розумінні людиною об'єктів видимого і невидимого світу. Ця сукупність тверджень утворює наукове семантичне поле.

Семантичне поле може стосуватися інформаційного суб'єкта (активної системи, яка оперує з інформацією), будь-якого об'єкта світу, відображення об'єкта світу інформаційним суб'єктом. Семантичне поле інформаційного суб'єкта становить всю наявну в цього суб'єкта інформацію, структуровану відповідно до уявлення про структуру світу, яке має цей суб'єкт. Семантичне поле об'єкта світу складає всю інформацію про стан (зокрема, всі властивості) об'єкта за час його існування, структуровану відповідно до природної структури світу. Воно містить всю інформацію, яка коли-небудь може бути в якого-небудь інформаційного суб'єкта і стосується цього об'єкта. Семантичне поле відображення об'єкта світу інформаційним суб'єктом є частиною семантичного поля інформаційного суб'єкта, яка стосується цього об'єкта.

Семантичне поле - інформаційний об'єкт, який складається з семантичного гіперграфа (СГ), траєкторії станів, відображення станів в елементи СГ (СП-відображення). Семантичний гіперграф суб'єкта складається з вершин, якими є поняття, що ними оперує цей суб'єкт, дуг, якими є твердження, що задають певні співвідношення між цими поняттями, й прив'язаних до дуг характеристикістинності, позитивності, важливості й активності тверджень. Ці характеристики визначають спосіб використання тверджень суб'єктом, а активність задає пріоритетність розгляду твердження в поточний момент часу. Істинність твердження в СГ суб'єкта означає таку оцінку ймовірності того, що це твердження істинне, яка прийнята суб'єктом і використовується ним. Істинність прогнозних тверджень відображає ймовірність їх реалізації в майбутньому. Важливість твердження для інформаційного суб'єкта показує його бачення того, наскільки подія чи співвідношення, виражені твердженням, міняє стан суб'єкта чи може змінити його стан. При цьому враховуються й зміни стану об'єктів, від яких залежить, чи через які визначається стан суб'єкта. Позитивність твердження для суб'єкта показує, в який бік (збільшення чи зменшення) і наскільки, на його погляд, відповідні подія чи співвідношення змінюють чи можуть змінити його цільовий функціонал. Очевидно, що і у позитивності, і у важливості можливість зміни має настільки меншу вагу, ніж реальна зміна, наскільки меншою від 1 є ймовірність такої зміни.

Вершинами СГ об'єкта є сам об'єкт, як поняття, і всі поняття, що зв'язані з ним, а дугами - твердження, що відображають ці зв'язки. Якщо б можна було розглянути всі об'єкти, які були, є, будуть чи могли б бути, й об'єднати їх семантичні гіперграфи, то вийшов би гіперграф, який містить всю інформацію, яка може бути представлена твердженнями. Назвемо такий гіперграф Абсолютним Семантичним Гіперграфом (АСГ). Очевидно, що осягнути АСГ неможливо, але констатувати його наявність й описати деякі властивості можна, як і властивості інших актуально нескінченних об'єктів. В АСГ задається справжня істинність (тобто реалізованість чи нереалізованість в існуючому світі) всіх тверджень. Досвід діяльності осіб і суспільних систем та взаємодії між ними показує, що існує природне розуміння позитивності, без якого суспільні системи не могли б корисно взаємодіяти (співпрацювати для досягнення спільних цілей). Така природна позитивність має задаватися в АСГ, тобто має бути абсолютне декларування того, що є добрим, а що - недобрим. Сукупність станів усіх об'єктів світу утворює стан світу. Кожен параметр цього стану має певну область значень, а сукупність усіх значень усіх параметрів світу є становим простором світу. Оскільки при природному сприйнятті світу людиною чи іншими інформаційними суб'єктами різні стани світу можуть бути подібними й неподібними, близькими й далекими, то можна припустити, що в становому просторі світу існує відстань, яка, як і в декартовому просторі, відображає "легкість" переходу між різними станами. Мірою цієї "легкості" є зусилля, які мають прикласти активні об'єкти для переведення світу з одного стану в інший. Величина змін, що відбуваються в світі, чи якійсь його частині, задається як відстань між початковим і кінцевим станом. Чим більші зміни, тим важливішими є чинники, що привели до цих змін. Отже, важливість твердження в АСГ є параметром, що описує те, наскільки велику зміну чи сукупність різночасових змін в стані світу це твердження відображає. Хоча активність відображає стан інформаційного суб'єкта, проте можна задати активність твердження в АСГ в кожен момент часу, як суму його активностей для усіх інформаційних суб'єктів. Таким чином, активність твердження в АСГ показує, наскільки твердження "проявляється", висвітлюється суб'єктами відображення матеріального світу в світ понять і тверджень. Це відображення є зворотним,гносеологічним відображенням між цими світами. Суб'єктом прямого, онтологічного відображення є Той, хто творить, а показником прямого відображення є істинність твердження. На відміну від інших характеристик твердження в АСП, активність задається в часі, як залежність зміни активності від часу. Використання множини всіх інформормаційних суб'єктів (всіх коли-небудь існуючих цілеспрямованих систем, здатних оперувати з твердженнями) для задання активності в АСГ настільки ж коректне, наскільки коректним є використання множини всіх змін в стані світу для задання важливості твердження. Ця множина не може бути осягнута жодним скінченним суб'єктом, проте реально вона існує. З АСГ істинність, позитивність, важливість, активність тверджень переноситься в СГ об'єктів, імена яких є в цих твердженнях. СГ кожного об'єкта складається саме з таких тверджень. Недоступним для повного сприйняття обмеженою системою є не тільки АСГ, але й СГ будь-якого об'єкта матеріального світу, оскільки такий СГ нескінченний. Ця нескінченність є наслідком континуальності часу й простору станів, а також можливістю зв'язків з нескінченною кількістю інших об'єктів. Але в інформаційному суб'єкті може бути відображення СГ будь-якого матеріального об'єкта, яке становить певну скінченну частину цього СГ, в якій замість дійсних характеристик, заданих з АСГ, твердження (дуги) мають такі характеристики, які визначаються сприйнятою інформацією, цільовим спрямуванням і станом інформаційного суб'єкта (суб'єктивні характеристики). Отже, СГ інформаційного суб'єкта - об'єднання відображень об'єктів, відомих цьому суб'єкту. Лексичне (словесне)пізнання інформаційним суб'єктом об'єкта полягає в наближенні істинності в СГ відображення до істинності в СГ об'єкта (пізнання вглибину) з поступовим включенням в СГ відображення з СГ об'єкта всіх тверджень дедалі нижчого рівня важливості (пізнання вширину). Досконале лексичне пізнання (з підпорядкуванням цілі системи цілі Абсолютної Надсистеми) включає також відповідне наближення позитивності й важливості.

Для використання знань під час діяльності ЦСС лексичного пізнання світу, в якому діє ЦСС, недостатньо, оскільки вербальні знаки понять, якими є елементи СГ, не пов'язані з станами системи й світу, які сприймаються системою сенсорними засобами в кожен момент часу. ЦСС повинна знати, що означає кожне поняття в станах світу й системи та в зміні цих станів. Матеріальний світ існує в часі. Стан кожного об'єкта цього світу задається сукупністю параметрів, які можуть змінюватися в часі, повна сукупність цих змін протягом часу існування об'єкта становить траєкторію об'єкта. Можна означити Абсолютну Траєкторію Світу (АТС), яка є об'єднанням всіх траєкторій об'єктів, які існують, коли-небудь існували чи будуть існувати в світі. Отже, траєкторія кожного об'єкта є частиною АТС. Об'єднання параметричних просторів усіх об'єктів становить Абсолютний параметричний простір світу (АППС). Отже, АТС є лінією в просторі АППС+час. Для сенсорної інтерпретації вербальних понять ЦСС має пам'ятати фрагменти траєкторії станів об'єктів, вербальні знаки яких є в її СГ (зокрема, й самої системи). Тому в СП повинні бути траєкторії станів: в СП об'єкта - траєкторії реальних станів цього об'єкта й інших об'єктів, імена яких є в його СГ; в СП суб'єкта - траєкторії пізнаних суб'єктом станів, тобто відображення реальних траєкторій засобами сприйняття суб'єктом світу в певні моменти часу й наявними в нього засобами інтерполяції й екстраполяції на інші моменти.

Відображення станів в елементи СГ(СП-відображення) є відображенням множин точок підпросторів простору АППС+час в імена (позначення) понять і співвідношень. Тобто це відображення ставить у відповідність кожному поняттю або якусь сукупність об'єктів, або сукупність станів цих об'єктів, або сукупність послідовностей змін цих станів. Таким чином поняття зв'язуються з їх вираженням в стані світу через схематизовані фрагменти світової різноманітності й історії світу. Кожному співвідношенню ставиться у відповідність множина пар, трійок й більших впорядкованих наборів сукупностей об'єктів, станів чи послідовностей змін. Отже, СП-відображення показує, що означає поняття чи співвідношення в сенсорно сприйнятому світі. Відображення АТ в АСГ є Абсолютним СП-відображенням, зворотним до реалізації світу за заданими законами, оскільки стани світу у всі моменти часу описуються АТ, а закони світу описуються АСГ. СП-відображення для об'єкта - частина Абсолютного СП-відображення, яка встановлює відповідність між елементами СГ об'єкта і частинами траєкторії станів цього об'єкта й інших, зв'язаних з ним. Для суб'єктів СП-відображення означає сенсорне (через досвід сприйняття себе і світу) трактування відомих йому понять і співвідношень між ними. Через спотворення у зв'язку з первинною недосконалістю суб'єкта і помилками під час пізнання, СП-відображення суб'єктів не є частиною Абсолютного СП-вєдображення, оскільки містить деякі суперечності з ними, так само є суперечності між СГ суб'єктів і АСГ, між траєкторіями пізнаних суб'єктом станів і АТС. СП-відображення в суб'єктах доповнюється не тільки разом з досвідом (нові фрагменти траєкторій інтерпретуються через елементи СГ), добудовою СГ через аналіз і роздуми (новим для суб'єкта поняттям і співвідношенням ставляться у відповідність фрагменти траєкторій), але й переосмисленням і переживанням досвіду (згадуються фрагменти попереднього досвіду і виявляються їх зв'язки вже наявними елементами СГ). Так що СП-відображення є найбільш динамімною частиною СП суб'єктів.

Сенс зв'язку між СГ, траєкторіями, СП-відображенням проявляється в динаміці функціонування світу. Якщо спочатку робиться добудова СГ, а потім формуються траєкторії, що відповідають новим елементам СГ, то відбувається втілення ідей. Оскільки закони світу існують перед тим, як вони проявилися в кожен момент часу, то в детермінованому чи навіть частково детермінованому світі таким чином формується траєкторія світу - відбувається розгортання в часі законів світу, які представлені твердженнями в АСГ. При цьому СП-відображення формуються разом з траєкторіями відповідно до законів. Якщо б існував стохастичний світ, то в ньому спочатку мали б реалізуватися траєкторії, а в момент реалізації деякі їх фрагменти з кінцем в цей момент інтерпретувалися існуючими чи називалися й описувалися новими елементами СГ. У цьому випадку, на відміну від детермінованого світу СП-відображення задавалися б неоднозначно, оскільки можна по-різному зв'язувати фрагменти траєкторій з елементами СГ. Локальні інформаційні суб'єкти в процесі функціонування через засоби сприйняття світу одержують з АСП фрагменти траєкторій, але не в абсолютному вигляді, а змінені цими засобами сприйняття. В цей же час в них добудовуються СГ, хоча не обов'язково у зв'язку з доповненням (продовженням) траєкторій (бо можна взнавати і про те, що ще не сприйняте) і не цілком точно взяті з АСГ, а змінені відповідно до способу одержання їх суб'єктом, тобто в певній суб'єктній проекції. Пізнання світу суб'єктом - формування СП-відображень між суб'єктними проекціями наявних в АСП фрагментів траєкторій та елементів АСГ.

СП, пов'язане з наукою, має свої особливості порівняно з СП суспільних систем. СП суспільних систем формуються за природними законами функціонування цих систем під час їх функціонування, як засіб для ефективного функціонування. Наукове СП спеціально формується саме як СП і його формування є метою науки. Зміст складових наукового СП: СГ - означені з забезпеченням однозначності трактування поняття, з якими оперує наука, та співвідношення між ними; траєкторії - результати експериментів і загальний практичний досвід діяльності людства; відображення - опис експериментальних результатів і досвіду мовою наукових понять. Носії наукового СП: люди, що мають наукові знання і вміють їх інтерпретувати та застосовувати в суспільній діяльності; тексти наукових робіт (частини СГ) й візуальні зображення (фрагменти станів і траєкторій) в цих роботах і до цих робіт; засоби комунікації між тими, хто має наукові знання. Змістом наукового пізнання, як і пізнання світу суб'єктом, є формування СП-відображень траєкторій в елементи СГ, але траєкторії й поняття беруться не тільки ззовні під час взаємодії зі світом, але й спеціально формуються чи виділяються з траєкторії світу для внесення в наукове СП. Це проявляється у висхідному й нисхідному напрямках наукового пізнання. Висхідний напрям: аналізуючи й узагальнюючи досвід, формулюються поняття і твердження, що описують досвід, для його пояснення; таким чином формується теорія. Нисхідний напрям: засобами теорії формуються нові твердження, здійснюється експеримент для підтвердження й уточнення цих тверджень. Отже, наукове пізнання - цільове доповнення не тільки СГ, а всіх 3 складових наукового СП.

Якщо розглядати розвиток науки, як просування наукового пізнання, то він полягає в наближенні (структурному й параметричному) наукового СП до доступної частини АСПз розширенням такої частини, при цьому нема явної присутності на носіях СП всіх тверджень і траєкторій з цієї частини, а є лише можливість їх реконструкції в певному наближенні. Таке трактування недостатнє для з'ясування умов, меж і масштабів розвитку науки, тому необхідний розгляд розвитку науки відповідно до означення розвитку, тобто трактувати наукове пізнання, як розвиток ЦСС, яка його здійснює,- СНС. Стан світової наукової спільноти включає стан наукового СП, стан засобів наукової діяльності, стан контакту спільноти з суспільством, структуру спільноти й стан осіб і груп осіб, що її складають. Оскільки СНС складається з індивідів, функціонує не лише в світі понять, але й в природі та суспільстві й повинна забезпечуватися засобами для такого функціонування, то ціллю її, як ЦСС, є не лише покращення наукового СП. Тому ЦФ наукової спільноти, як цілеспрямованої системи є поєднанням 3 цілей: збільшення обсягу, повноти й адекватності наукового СП (рівня пізнання світу); забезпеченні користі для суспільства від науки; користь для спільноти і її членів, як підвищення рівня досягнення індивідуальних ЦФ людей. Без просування в двох останніх суспільно-матеріальних цілях нема можливостей для руху до першої, духовної, цілі.

Виявимо, чи відповідає діяльність СНС означенню розвитку. Щоб побачити властивості зміни параметрів СНС, розглянемо зміст параметрів стану СНС для кожної з груп цих параметрів. Параметрами, що повністю задають стан СП, є його склад і стан кожного елемента, зокрема, зв'язки між ними. Загальну динаміку зміни стану наукового СП, за якою можна встановити наявність розвитку, описують узагальнені параметри. Параметрами, що описують обсяг СП є кількість вершин і дуг в СГ, потужність множини траєкторій і множини СП-відображень; якість - середній рівень адекватності тверджень, повнота пояснення досвіду (частка відомих людству частин траєкторій об'єктів світу, які описуються об'єктами і твердженнями СГ), середня точність такого опису (відстань між траєкторіями модельованими за законами, поданими в СГ, і реальними траєкторіями); розвиненість структури - кількість галузей знань (частин, що мають власні мови, які є повними підмовами мови науки), єрархічна глибина (середня кількість єрархічних рівнів взаємної вкладеності галузей). Ріст цих параметрів мав би означати прогресивну динаміку зміни СП. Їх комбінація складає першу частину ЦФ світової наукової спільноти як цілеспрямованої системи, оскільки діяльність СНС спрямована на їх збільшення. Але в цій комбінації різні параметри мають різні коефіцієнти, що відображає їх різну значимість. Дійсні значимості кожного з цих параметрів, як міри опису пізнання світу, може бути визначено тільки з Абсолютного СП, тобто вона недоступна. Проте СНС і людство загалом може оцінити ці значимості за результатами впливу наукового СП на якість життя людства. Через відкладеність впливу в часі для визначення вкладу в ЦФ параметрів стану СП мають використовуватися не поточні результати такого впливу, а історичний досвід і зовнішні знання. Саме тому в ЦФ СНС має бути не поточна якість життя, тобто ЦФ людства, а комбінація різних параматрів стану СП й інших параметрів СНС. Серед таких параметрів стан засобів наукової діяльності описується параметрами наступних рівнів (від нижчого до вищого): вартість, матеріальна якість і потужність, інтелектуальна якість і потужність, швидкість приросту параметрів СП. Параметри вищих рівнів значно адекватніше описують стан цих засобів відповідно до їх призначення, проте їх значно важче оцінити. Тому для достатньо повного опису доцільно використовувати параметри всіх рівнів. Стан контакту спільноти з суспільством задається якістю донесення наукової інформації в закладах загальної і спеціальної освіти, ефективністю прикладних установ, діяльність яких спрямована на практичне використання наукової інформації, потужністю засобів поширення науково-популярної та наукової інформації, рівнем підтримки непрофесійної наукової діяльності, розвинутістю мережі відкритих наукових дискусійних клубів і семінарів. Параметрами структури спільноти й стану осіб і груп осіб, що її складають, є розвиненість мережі установ, що займаються науковою діяльністю, потенціальні та цільові параметри науковців як осіб і груп осіб, зокрема, парметри матеріального стану, суспільного впливу, суспільної оцінки (перстижності), умови інтелектуального розвитку населення загалом, як середовища сприятливого для наукової діяльності, суспільні засоби пошуку та використання здібних людей, забезпечення можливостей їх самореалізації. Параметри СНС пов'язані між собою, оскільки минулі значення одних параметрів впливають на майбутні зміни інших параметрів. СНС виконує дії в 4 суспільних сферах, які впливають на стан самої СНС і стан середовища: добудову СП і поширення результатів цієї добудови (нових знань); політичне стимулювання суспільного сприяння СНС (для забезпечення матеріального стану, впливу, престижності), використання результатів наукових досліджень для впорядкування діяльності суспільства; впровадження наукових досягнень в економіку; діяльність науковців як активних членів суспільних спільнот, участь в діяльності закладів освіти. В цих же сферах на СНС діє суспільне середовище: ставить проблеми, розв'язання яких потребує нових знань, а досвід діяльності суспільства спонукає до нових ідей; забезпечує матеріальний стан і суспільну значимість науковців і наукових установ; виготовляє засоби наукової діяльності, засоби для цілісності інформаційного середовища та засоби контакту науки з суспільством; дає все необхідне для життя та суспільної активності осіб, що входять в СНС, постачає кадри для СНС. Таким чином, СНС має всі ознаки активної динамічної системи - параметри її стану змінюються в залежності від попереднього стану і від дій середовища та самої системи, а від дій системи залежить стан середовища, причому всі ці залежності істотні.

Частки значимості кожної з 3 цілей в ЦФ наукової спільноти міняються в процесі розвитку людства, причому бувають періоди, коли перша ціль, тобто наукове пізнання світу, настільки незначна порівняно з користю для суспільства та користю для самої спільноти, що цілеспрямована діяльність СНС веде не до підвищення рівня пізнання світу, а до його пониження. Це буває тоді, коли діяльність наукових установ відбувається виключно на замовлення суспільних сил, а основним внутрішнім стимулом науковців є не потяг до істини, а матеріальне становище та суспільна оцінка. Проте нехтування першою ціллю з часом веде до вичерпання ідей і неможливості руху до двох інших цілей. Крім того, втрата першої цілі веде до втрати СНС своєї ідентичності (адже саме нею СНС відрізняється від інших спільнот), тоді як втрата двох інших не веде до цього. Тому на тривалих проміжках часу зміна повного ЦФ СНС монотонна до наукового прогресу, так що загалом діяльність СНС на підвищення свого ЦФ веде до наукового пізнання. Отже, наукове пізнання є основною ціллю СНС, користь для самої СНС, яку вона сприймає, дає оцінку її цілеспрямованої діяльності, а користь для суспільства є стимулом для діяльності. СНС має засоби зворотного і прямого зв'язку для досягнення свого ЦФ, тобто має можливість оцінювати його зміну і своїми діями впливати на цю зміну. Оскільки СНС має ЦФ і її дії спрямовані на зростання цього ЦФ, то вона відповідає означенню ЦСС, причому науковий прогрес є монотонним відображенням ЦФ, тобто формою його представлення.

Середовищем СНС є людське суспільство і світ загалом, причому взаємодія СНС з світом загалом не лише через суспільство, але й безпосередня. Оскільки середовище людства є частиною середовища СНС, то як і середовище людства, середовище СНС необмежене. Оскільки СНС є частиною людства, то її обмеженість випливає з обмеженості людства. Рух СНС до свого ЦФ є адаптацією, якщо він визначається зовнішніми умовами, тобто зміною стану зовнішнього середовища. Від зовнішніх щодо СНС умов залежить кожна з 3 цілей ЦФ СНС: ціль користі для суспільства - від природних умов і суспільних умов у 4 сферах, залежність цієї цілі безпосередня і найбільш виражена; ціль користі для спільноти - від суспільних умов; ціль добудови СП - від поточних (заданих зовнішніми умовами і внутрішнім станом) потреб попередніх цілей і від доступної через досвід частини духовного світу. Якщо зміна умов така, що нові умови не вкладаються в сукупність умов, які передбачалися, як можливі, то відбувається розширення адаптаційної множини умов, причому це розширення відбувається не лише доповненням даних умов, а цілого класу подібних до них, і саме до цього класу відбувається адаптація. Через те, що невідомо, коли і які з умов цього класу виявляться в майбутньому, адаптація до них нелокальна в часі. Приєднання нового класу умов відбувається без відкидання якоїсь частини попередньо враховуваних умов, тобто нема відмови від історичного досвіду. Це відповідає тому, що в чистій неспотвореній науці нове не відкидає старе, а доповнює його. Проте реально бувають локальні спотворення нелокальності адаптації, що спричинює негативні побічні результати використання досягнень науки, коли задля короткочасового покращення в певній галузі створюються великі проблеми на майбутнє. Це відбувається через втрату цілісності СП і його зв'язку з АСП, після чого, як правило, наступає кризове виправлення таких спотворень. Різниця між справжніми досягненнями науки і тимчасовими наукоподібними сенсаціями проявляється внаслідок перевірки часом, тобто засвідченням часової нелокальності адаптації до середовища через добудову наукового СП.

Отже, наука, тобто наукове семантичне поле, є результатом діяльності світової наукової спільноти, яка є цілеспрямованою системою. Ця система обмежена, її цілеспрямована діяльність є адаптацією до світу, який є для неї необмеженим середовищем, така адаптація нелокальна. Тому творення науки відповідає означенню розвитку і про нього можна говорити, як про розвиток науки. Оскільки істотною частиною цільового функціоналу світової наукової спільноти є збільшення цільового функціоналу людства, то цілеспрямована наукова діяльність є одним зі способів збільшення цього функціоналу, тому розвиток науки є проекцією розвитку людства.

Уточнене означення розвитку

Загальне означення розвитку відображає зміст розвитку, акцентуючи на його основні ознаки, але деякі використані терміни можуть мати різне трактування. Так, нелокальність може бути в різних вимірах, а для розвитку первинною є часова нелокальність, інші нелокальності - похідні від неї. Об'єкт, що перебуває в розвитку, не обов'язково повинен мати всі ознаки цілеспрямованої системи, зокрема, її механізм функціонування, а повинен мати лише цільовий функціонал, оптимізація якого може відбуватися не обов'язково внаслідок його власних дій, тому замість поняття цілеспрямованої системи доцільно використати ширше поняття цілеспрямованого об'єкта. Середовище розвитку не обов'язково має бути необмеженим, тим більше, що в інтуїціоністських підходах, які є допустимими для дослідження розвитку, поняття необмеженості вважається неконструктивним. Тому доцільно використати складніший але вужчий термін неосягненності. Крім того, поняття обмеженості об'єкта, відповідно до даного вище означення, передбачає певний об'єкт-посередник, відносно якого відбувається обмеження, що вносить в означення суб'єктивізм. Тому для глибшого розгляду на межі розвиток-нерозвиток треба дати уточнене означення розвитку в дещо інших термінах. Таке уточнене означення розвитку задається наступним формулюванням.

Розвиток - нелокальна в часі адаптація цілеспрямованого об'єкта до середовища, всі актуальні властивості якого об'єкт не може осягнути. При цьому актуальними властивостями вважаються ті властивості, через які може проявлятися вплив середовища на об'єкт.

Просторова, предметна чи параметрична нелокальність закону, за яким середовище діє на систему, проявляється в певний час, тому вона веде до часової нелокальності цього закону й адаптація до нього також нелокальна. Так що будь-яка нелокальна адаптація завжди включає часову нелокальність. Кожна ЦСС є цілеспрямованим об'єктом. Якщо середовище необмежене, то в нього існують актуальні властивості, які обмежений об'єкт не може осягнути (сприйняти, тобто відобразити ці властивості). Отже, якщо процес задовільняє загальному означенню, то він задовільняє й уточненому, тобто загальне означення розвитку є частковим випадком (звуженням) уточненого означення.

Уточнене означення необхідне, оскільки є випадки відповідності уточненому означенню і невизначеності щодо загального. Приклади цього: розвиток об'єкта в ізольованій частині світу, коли середовище обмежене, але неосягненне; розвиток необмеженого за різноманітністю властивостей (будь-якого континуального) об'єкта, і навіть об'єкта, який потенційно може займати необмежену частину простору, але який не може осягнути чи відобразити всього свого середовища (зокрема, розвиток матеріального всесвіту під дією духовного середовища); розвиток пасивних організмів, які не мають правила вибору дії, та їх груп. Разом з тим, у більшості випадків достатнє загальне означення. Його перевага в більшій простоті й акцентуванні на істотних особливостях без уваги на другорядні деталі. Тому в загальних міркуваннях і розгляді основних прикладів доцільніше використовувати загальне означення, в математичному формулюванні й виведеннях - уточнене. При використанні загального означення воно трактується за термінами уточненого: нелокальність трактується, як часова; обмеженість трактується стосовно середовища, як його неосягненність об'єктом.

 © Петро Жук

Адреса:

вул. Джохара Дудаєва. 15/16
Львів, Україна 79005

Контакти

Тел/факс: +38 (067)372-96-24
Email: cipt.kontakt@gmail.com