П'ятниця, 27 жовтня 2017 13:53

Наслідки референдумів у Венето та Ломбардії для України та Італії

Між референдумом у Каталонії та північних областях Італії є суттєва різниця. У першому випадку йдеться про національне самовизначення, а в другому — про економічний сепаратизм, який становить загрозу і для Італії і для України.

Розширення “автономних прав”

В італійських областях Венето і Ломбардія відбулися референдуми щодо розширення автономії. Понад 95 % тих, хто прийшли на референдум (у Ломбардії -40 %, а у Венето — 57 %) підтримали збільшення автономних прав.

Реальне розширення автономії означає економічний суверенітет цих областей. Майже всі податки на думку місцевого обласного керівництва мали б залишатися під контролем органів регіональної влади. Економічний суверенітет, як правило, веде до втрати політичного контролю центральної влади над територією. Зокрема перед проголошенням політичної незалежності України було проголошено її економічну незалежність у Декларації про державний суверенітет України у липні 1990 році.

Проти економічної самостійності двох великих північних областей практично ніхто не протестує. Дві багаті області не хочуть давати гроші у центральний бюджет. В теперішній Італії — це добре розуміють, адже економічні інтереси тут ставляться значно вище ніж інтереси політичної та культурної єдності країни. Бідніші області теж не проти, щоб практично всі податки залишалися у них, хоча їхні області від цього більше втрачають ніж одержують.

Від єдиної Італії до “сепаратизму бюрократії”

Італія йде до втрати фактичної єдності держави і локомотивом у цьому процесі є бюрократія областей. В Італії впроваджується концепція регіональної самодостатності. У цій концепції державотворення має відбуватися не на основі нації, а на основі регіону. Для Італії це не нова модель. Адже ця країна складалася з незалежних територіальних частин та частин, якими керували інші держави. Така Італія була слабкою, що й привело у другій половині 19 століття до потужного руху за об’єднання Італії. Після об’єднання Італія стала сильною. З нею рахувалися не лише у Європі, але й у світі. Вона змогла ефективно відстоювати свої інтереси.

Італійські регіони доповнюють одне одного соціально-економічно. Сільськогосподарський південь, де значно вищою є народжуваність, в індустріальний період давав працівників для промислової півночі. Тому тут менше мігрантів ніж в інших країнах Європи. Серед постійного населення майже нема неіталійців. Це сприяло єдності італійської нації. Відображенням такої єдності зокрема було те, що одним з світових хітів була патріотична пісня Тото Котуньйо “Італієць” (Italiano vero).

Референдум у двох найбагатших областях Італії і нейтрально-позитивне сприйняття їх у решті країни показують, що в Італії економіка стоїть вище за культуру. Культурний занепад характерний для теперішньої Європи. Але тоді, коли інші країни Європи, передовсім Німеччина і Велика Британія виділялися своєю економікою і саме економіка була для них стимулюючим фактором спільного перебування нації в одній державі, то італійці завжди виділялися саме культурою і культурний чинник був головним об’єднавчим фактором.

Референдум у північних областях в Італії порівнюють з референдумом у Каталонії. Проте між цими референдумами нема аналогії. Каталонський народ виступив за свою національну незалежність і за створення Національної держави. Населення італійських областей виступило за ЕКОНОМІЧНУ незалежність. Отже, в Каталонії маємо справу з національними мотивами, а в областях Італії з економічними. При цьому ці економічні мотиви суперечать національним інтересам — єдності країни.

Прагнення італійських областей обґрунтовують різною ментальністю мешканців півночі і півдня. Але регіональна ментальність за своєю значимістю відрізняється від національної ментальності. Адже стереотипи поведінки визначаються саме національною ментальністю. Регіональна ментальність відображає різні акценти у єдиних стереотипах поведінки у єдиній системі цінностей нації. Культура півночі і півдня Італії є частинами єдиної італійської культури, які мають одну сутність, що по різному проявляються у різних зовнішніх умовах, що виявляється в урбанізованій культурі Півночі і патріархальній культурі Півдня.

Питання про перерозподіл ресурсів і повноважень між територіями і центром може бути коректним, якщо воно ставиться не в окремих територіях, а вирішується на рівні всієї країни з рівними правами усіх територіальних одиниць. Повноваження від центру передається не обласній бюрократії, а територіальним громадам. Адже не обласні структури, а територіальні громади можуть адекватно реалізовувати інтереси своїх мешканців. Тому перенесення повноважень з центру в області, ослаблюючи єдину італійську державу, відповідає інтересам не населення територій, а інтересам обласної бюрократії.

Україні не потрібно входити у “європейську кризу”

Ситуація, яка складається в Італії, важлива для України. Адже і у нас важливим є питання про співвідношення ресурсів і повноважень між центром з адміністративними одиницями. Для України італійський прецедент небезпечний особливо тепер, коли в умовах зовнішньої агресії, має бути забезпечена державна єдність.

Територіальна неоднорідність України різниться від територіальної неоднорідності Італії. Територіальна неоднорідність Італії має внутрішні причини (різниця між способом життя населення різних регіонів). В Україні неоднорідність спровокована зовнішнім фактором (різні частки національних меншин у різних регіонах через їх переселення у час, коли Україна була колонією інших держав). Тому в Італії більше внутрішніх стимулів для сепаратизму, яких в Україні недостатньо. До спроб розколу України задіюється зовнішній чинник — експансіонізм сусідніх держав. Проте незалежно від цього внутрішніми чи зовнішніми є стимули для сепаратизму, він є негативним явищем, бо роздирає національний організм, перешкоджає розвитку будь-якої національної держави.

Регіональний сепаратизм в Італії, який ґрунтується на економічних інтересах, формується протягом кількох десятиліть. Тому порівняно з прагненням національної єдності, яке формується століттями, економічний сепаратизм є тимчасовим явищем. Кожен з регіонів має власне місце у єдиному національному організмі. Втрата регіону веде до втрати ідентичності не тільки цілої нації, але й цього регіону, який прагне відокремитися. Великі недоліки, які проявляються у регіональному розділенні, ведуть до руху за національну єдність, як це вже було в історії Італії.

Без чистого італійського повітря засмердяться венеціанські канали й задушиться димом міланська індустрія. Теперішня криза лежить у конкуренції між регіональним і національним має завершитися відновленням пріоритету мети над засобом, тобто культури над економікою. Національного над регіональним.

Для України, в якій відбувається становлення незалежної держави, краще не входити в цю європейську кризу й не протиставляти регіональних інтересів національним, оскільки пріоритет національної єдності український народ проявив у консолідованому протистоянні російській агресії на сході країни. А позитивні елементи децентралізації влади і ресурсів мають проявлятися не на рівні регіонів, а на рівні територіальних громад.

Петро Жук, Роман Соломонюк, Назар Мазур

Лабораторія суспільно-політичного аналізу

Центру з інформаційних проблем територій НАН України

 

Адреса:

вул. Джохара Дудаєва. 15/16
Львів, Україна 79005

Контакти

Тел/факс: +38 (067)372-96-24
Email: cipt.kontakt@gmail.com