Державна зрада і різні типи держави

Однією з головних причин поновлення справи проти Олександра Єфремова називають державну зраду. Якщо розглядати державну зраду, як зраду певної ідеї, інтересів — це ідеологічний злочин. Такий злочин приносить різну шкоду різним типам держави.

Авторитарна держава, де порядок і стабільність забезпечується за рахунок примусу та сили з боку диктатора чи групи диктаторів. Така держава тримається на страху покарання з боку диктатора. Зрада завдає шкоди такому типу держави, але у першу чергу вона шкодить виключно диктатору чи групі. Бо зраджуються саме вони.

Технократична держава, де порядок та стабільність забезпечується спільними правилами та бюрократією. Зрада такої держави розглядається, як “збій системи”. Після такого “збою” держава не руйнується, бо бюрократія продовжує дотримуватися спільних правил. Порушнику призначають покарання, а “збій” усувається через вдосконалення правил.

Ідеологічна держава, де спільний порядок забезпечується розумінням людьми потреби існування держави через спільні цінності, уклад ментальність, спільну ідею. В даному випадку державна зрада найбільш руйнівна, бо зраджується не конкретна особа, чи перелік правил, а в особі держави зраджується ідея, на якій побудована ця держава.

Україна належить саме до третього типу держави. Якщо глянути історично, то наша країна гинула найчастіше саме через державну зраду, коли українці дозволяли у внутрішні процеси втручатися зовнішнім силам.

З цієї ж причини Ідеологічній державі важко встояти у глобалізованому світі, бо глобалізація веде до стирання відмінностей між різними націями, а саме такі відмінності (особливості) об’єднують суспільство ідеологічної держави.

У ідеологічній державі — зрада повинна отримувати найбільш жорстке покарання.

Загрози “справи Єфремова”

Є кілька варіантів розвитку “справи Єфремова”. В обидвох варіантів можуть бути негативні наслідки для сучасної України.

Перший тим загрози, коли до справи про державну зраду додають багато інших “злочинів” кримінального чи економічного характеру. За такі злочини можуть навіть засудити, як свого часу сталося у “справі Тимошенко”, котра була ув’язнена саме за “завдання збитків”, хоча “угоди Тимошенко”, явно містили ознаки державної зради. Долучення різного роду “економічних злочинів” до справи про державну зраду нівелюють злочин саме державної зради. Роблять його менш важливим в очах суспільства. Крім того, справу можуть “заговорити” постійно вказуючи на різні юридичні формальності. Таким чином, причетний до державної зради не буде належним чином покараний, як і попередники. Наступники розумітимуть, що за державну зраду не карають. Суспільство втрачатиме віру у ідею, яка об’єднує їх в одній державі. Втрачатимуться сенс існування такої держави.

Другий тип загрози — це, як не дивно, успішний розгляд і покарання Єфремова за державну зраду. В цьому випадку суспільство оцінюватиме теперішню неефективну державну систему, як, навпаки, ефективну. Натомість, як зрозуміло вже зараз, більшість реформ не відбулося в Україні з тієї причини, що ані вибори президента, ані парламентські вибори не призвели до зміни системи. У владу потрапили в основному ті ж самі люди. Вони не бажають змін. Зруйнувати таку систему може тільки повна її дискредитація в очах суспільства. Такою дискредитацією міг би бути перший варіант розвитку процесу над Єфремовим, коли його або виправдають, або ж покарають за інший тип злочину.

До першого варіанту, очевидно, схиляється більшість теперішніх політичних еліт, які самі можуть стати в недалекому майбутньому об’єктом переслідувань за державну зраду, якщо засудять Єфремова саме за цей злочин. Такі переслідування торкнуться всіх. І політиків, які активно пропагували різного роду сепаратистські ідеї. І людей, які в час війни вели бізнес з державою агресором, і олігархів, які фінансували проекти, що працювали проти України. Тому, швидше за все, шукатимуть компроміс у вигляді “розмивання злочину державної зради”

Правильне покарання за державну зраду — поверне українські території

Є кілька принципів, які мали б застосовувати при покаранні за державну зраду в Україні.

1. Необхідно створити народний трибунал для суду над тими, хто підозрюється у державній зраді. Такий трибунал має складатися з представників громади та військових. Перші висловлюють волю суспільства. Другі, як представники категорії тих, хто першим і найбільше страждав від зрад. Юристи мають виконувати суто допоміжну функцію.

2. Кожна справа має розглядатися по суті. Основна прив’язка у справі державної зради має бути не до підозрюваної особи, а до події, яка за припущенням є актом державної зради. Саме цей акт має бути засудженим, а особа причетна до вчинення такого акту покарана. У цьому світлі публікація різного роду “списків зрадників” без суду більше шкодить реальному засудженню за злочин державної зради.

3. Державна зрада повинна чітко відділятися від інших злочинів економічного чи кримінального характеру. Суспільство має розуміти, що карають саме за державну зраду. Таке розуміння повинно бути і в кожного, хто збирається йти у політику. Адже зрадниками

Розгляд злочинів про державну зраду за такими принципами насправді може стати основою для добровільної інтеграції окупованих територій. Суспільство буде чітко розуміти, що є державною зрадою, а державна зрада — це у першу чергу злочин проти ідеї існування української держави. Тоді рядові громадяни, які через обман, під впливом пропаганди підтримали створення самопроголошених республік розумітимуть, що їм покарання не загрожує у разі відсутності інших важких злочинів проти людяності.

Річниця Ілловайської трагедії може стати поштовхом для формування народного трибуналу, де розглядатимуть справу по суті. За тим же принципом мали б розглядатися у першу чергу події, що призвели до захоплення українських територій, а вже потім участь у них конкретних осіб, які відповідно до вчинених дій мали б понести покарання.

Петро Жук, Роман Соломонюк, Назар Мазур

Лабораторія суспільно-політичного аналізу

Центру з інформаційних проблем територій НАН України